Анатолій Єрмаков гине в Олександрівці на Донеччині
«Там мої хлопці. Як я без них?» — казав дружині Галина штаб-сержант 24 ОМБр імені короля Данила Анатолій Єрмаков, позивний «Дєд». 1 березня 2025 року він загинув в Олександрівці на Донеччині разом із побратимом Леонідом Демедюком, не доживши до операції, призначеної на 23 березня.
Два повернення після поранень
Володимирчанин став на захист України на сході ще 2014 року. З початком повномасштабного вторгнення лишився в строю. Бойовий шлях пролягав через Миколаївщину, Донеччину, Луганщину та Запорізьку область.
22 листопада 2023 року отримав важке поранення поблизу Шумів на Донеччині, лікувався в Дніпровському шпиталі. Дружина була поруч і годувала з ложки. Після реабілітації повернувся до підрозділу. У вересні 2024-го зв’язок обірвався на три місяці; згодом Галина почула його голос через рацію, а вийшовши з позицій у Часовому Яру, він одразу зателефонував їй. Командир тоді сказав: «Швидше дзвони дружині, яка вже усіх підняла на ноги».
Друге поранення майже відібрало руку. У Києві він проходив реабілітацію й чекав операції, але отримав наказ прибути до розташування. Найбільше, як розповідала Галина, боявся полону. Одного разу зізнався: «Не так страшно у бою, як страшно втрачати побратимів».
Від інтернату до Алеї Героїв
Анатолій народився 11 лютого 1972 року в Актау в Казахстані. У родині було четверо дітей, усі зростали в інтернаті. 1988 року приїхав до сестри Світлани на Волинь, у Володимирі закінчив вечірню школу й працював токарем-фрезерувальником на машзаводі. «Якби ви бачили, які гарні підсвічники він робив. А ще умів вкладати бруківку. У місті на багатьох вулицях, зокрема у центрі, — результати його роботи», — розповідає сестра.
Грав на трубі, пройшов строкову службу, у 1992 році та через чотири роки був у миротворчій місії в Югославії. Після розпаду першої сім’ї, у якій народилося четверо дітей, певний час жив при монастирі. З Галиною, яка раніше була невісткою в тій самій родині, офіційно одружилися 2022 року, наступного року повінчалися. Разом придбали будинок у Микуличах, який так і не встигли облаштувати як сімейний дім.
Про загибель дружина дізналася від його доньки; за кілька хвилин у двері постукали представники ТЦК та СП. Анатолія поховали на Федорівському кладовищі Володимира, на Алеї Героїв. Посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста», він відзначений нагородами як учасник бойових дій.